ДУША У ВІРШАХ ВІКТОРІЇ БУЄВСЬКОЇ
Одинадцятикласниця Диківської ЗШ І-ІІІ ступенів Вікторія Буєвська розкриває свою особистість та душу у віршах. Для дівчини натхненням служить все, що навколо: природа, люди, почуття. Вікторія погодилася поділитися своєю творчістю з нашим виданням:
- Згадайте, коли Ви вперше написали вірш?
- Свій перший вірш я написала ще в другому класі, але це не було надто серйозно. Я ніколи б не могла подумати про те, що колись напишу стільки віршів, і що вони будуть подобатися багатьом людям. Більш серйозний, наповнений сенсом вірш я написала у 2014 році, коли відбувалися події на Майдані, він так і називається «Про Майдан».
Про майдан
Не розумію ворогів.
Хочу закликать патріотів!
Любов до рідної землі
Не витрачайте ви допоки
Всередині ще серце б'є,
І кров по жилах струменить.
Любіть Вкраїну щиро
Допоки будете ви жить!...
- Який вірш, на Вашу думку, найбільш вдалий чи емоційно наповнений?
- Чесно, не можу сама оцінювати свої вірші, я їх пишу від душі. Але один, певно, можна відзначити: «Наші люди». Мені здається, що в нього я вклала усі свої переживання, усю душу...
«Наші люди» ніколи не зникають.
Вони назавжди в пам'яті і в серці.
І їх обличчя завжди пам'ятають,
Наперекір жорстокій долі й смерті.
«Наші люди» дивляться з небес,
І оберігають нас від зла.
Вони творять загадковий світ чудес,
І дарують безліч миру і добра.
«Наші люди» — незгасаюча зірка,
Що палає у наших серцях;
Це міліарди спільних спогадів літа,
Що так часто бачимо в снах.
Ми повік не забудемо тих,
Кого без пам'яті кохали;
І завжди пам'ятатимем їх —
Світлих людей, яких знали.
Вони назавжди в пам'яті і в серці.
І їх обличчя завжди пам'ятають,
Наперекір жорстокій долі й смерті.
«Наші люди» дивляться з небес,
І оберігають нас від зла.
Вони творять загадковий світ чудес,
І дарують безліч миру і добра.
«Наші люди» — незгасаюча зірка,
Що палає у наших серцях;
Це міліарди спільних спогадів літа,
Що так часто бачимо в снах.
Ми повік не забудемо тих,
Кого без пам'яті кохали;
І завжди пам'ятатимем їх —
Світлих людей, яких знали.
- Як проходить процес написання? Що надихає писати вірші?
- Процес написання — дуже складна штука. Буває, почнеш писати - і не знайдеш потрібної рими чи слова, і все… вірш втрачено, бо я ніколи їх не дописую: не відчую того самого почуття.
Натхнення? Звичайно потрібно, бо без нього ніяк. З натхненням слова самі лягають на папір, це ніби справжня Муза шепоче тобі на вухо слова. Надихає мене багато чого: починаючи від гілки, яку колише вітер, до великих потрясінь, певних ситуацій у житті, і взагалі моментів, що залягають у серце. - Чи плануєте видати свою збірку? Що Ви відчуваєте, коли люди читають вірші?
- Так, хотілося б видати свою збірку та розділити свої погляди з суспільством і дізнатися думки людей щодо моїх творів. Адже, кожна критика — це поштовх до того, щоб стати кращим.
Я відчуваю приємне хвилювання, коли читають мої вірші. Здається, що майже усі вони присвячені тій чи іншій особі: матусі, друзям, коханому, воїнам АТО і рідній Батьківщині.
Незабаром настане зима.
Почуття твої покриє іній.
Чи не страшно, що будеш сама?
І не прийде від нього букет твоїх улюблених лілій...
Пурпурового кольору квіти,
Пурпурового кольору квіти,
Як хмари у вечірній імлі.
А ви ж мріяли, що колись ваші діти
Обіймуть, як ще будуть малі.
Лілії...гадаєш поборють нездоланний мороз
Лілії...гадаєш поборють нездоланний мороз
Чи невблаганну хуртовину?
Хоча, найлютішу грозу з усіх гроз
Подолає щастя невпинне!
А як іскра між вами ще є,
А як іскра між вами ще є,
Розпаліть багаття любові.
Біля нього грій серце своє
І не буде холодної крові,
І не прийде зима, бо похід буде марним,
І тоді зрозуміємо всі, що не страшно відчути холодного ранку.
Найстрашніше — зима в душі!
Ольга Полякова
